Дисконтна система Правила перебування Легенда про діда Чудодія

Дід Чудодій. Легенда.

Колись…багато - багато років потому. На чудовій землі, де люди завжди зустрічали ніжне ранкове сонце та проводили день різнокольоровими барвами природи. Де завжди панував мир, радість та любов. Де всі відносилися один до одного з повагою та розумінням. Іноді, хтось не знав як повести себе в якийсь ситуації, хтось захворів, а комусь потрібно було знати чи буде на його землі врожай. Як і у всіх народів світу на нашій землі теж люди іноді блукали в своїй мудрості та не знали чим вилікувати недуг.

Добрим словом, мудрою порадою та знаючи все про здоровий дух та здорове тіло, жив серед цього народу загадковий дід і звали його в простонароді: «дід Чудодій». Ніхто й не пам’ятає хто він і якого роду але до нього всі відносилися з повагою, бо не було жодної сімї яка не зверталася до діда за допомогою або за словом його мудрим. В його хатинці завжди було чисто та затишно. А маленькі діти завжди з радістю прибігали до дідуся в гості, бо дуже ж їм були цікавими історії які він розповідав. Вже за багато кроків до оселі діда Чудодія віяло добром та теплом душі людської.

Дід Чудодій мав знання та вміння давніх мудрих пращурів, які знали набагато більше секретів життя та довголіття ніж сучасна людина. Він був звичайним чолов’ягою але таким, що знав щось чого не знали інші. В будиночку завжди віяло ароматом лісових трав, на полицях стояли горщечки з медом чудодійним. Про мед дід казав так: «Солодкі ліки від матінки природи».

Хотілось би сказати що жив старий один, в самотності…але це не так. Супутником по життю діда Чудодія був кіт. Звали кота «Медун». Чоловік прозвав його за те, що кіт дуже полюбляв мед. Ну а в Чудодія найсмачніший та найкорисніший мед.

Котик був як і всі коти – сам по собі але дід Чудодій його дуже любив, то і Медун був відданий йому. Так і жили вони вдвох…горя і біди не знали.

Аж раптом….

Між селянами розлетілися слухи, що неподалеку від землі незнавшої сил темних, почали збиратися відьми та робити свої брудні справи. Ніхто не міг знайти місце де вони збиралися для поганих задумів. Вони постійно перелітали з одного місця на інше. Темні чаклунки почали викликати дощі…багато дощів…сильні вітри та навіть сніги в літку, а від того у селян пропадав весь врожай, люди хворіли, с кожним днем лихо зростало…

Але була сила світла, щоб протистояти силам темним і сила ця – дід Чудодій. Тільки він один знав як боротися з ними. Відьмарські справи розросталися з кожним днем, з кожною годиною, з кожною хвилиною все більше та більше й від того страждала земля та люди.

Одного разу, коли відьми викликали грозу, дід Чудодій взнав про це і разом с котиком Медуном вирішив раз і назавжди провчити та прогнати чаклунок. Наш добрий чародій дід Чудодій та його кіт Медун постійно ходили до ЧудоДуба, який ріс й досі росте недалеко від Чудоземлі. Той дуб вважається святим місцем у людей. Він має Чудодійну силу. Дід Чудодій про дуб казав таке: «якщо болить тіло або душа, то притулись до Чудодуба та подумай про щось хороше і все мине». Тільки це добре дерево могло домогти діду провчити відьмарок.

Головною ціллю темних чортівок був звісно дід Чудодій. Їм була потрібна його енергія та знання. Дід знав про це, тому заманив їх до ЧудоДуба пішовши до відомого дерева. І от, їм вдалося викликати грозу сильну. Відьми не знали, що в грозу не бажано бути біля дерев. Дід Чудодій передбачив це і вирішив скористатися цим. Чудодій був ще той мудрець. Відьми радісно співали та танцювали під Чудодубом. Чекали, що десь тут вони зможуть впіймати діда Чудодія. Та раптом вдарила в дерево блискавка, пройшла крізь кожну гілочку, через кожен листочок і сильний природній струм перейшов на темних відьом. Не витримала і їх темна сила, не допомогли і заклинання які вони кричали, літаючи біля Чудодуба…Згоріли відьми…Залишився тільки попіл, що розвіяв теплий літній вітер, який приніс і яскраве радісне сонце.

Чудодуб не обгорів. Він має силу добра в собі. Тому з такими явищами матінки природи як гроза та блискавка він на Ти. От тільки одна палиця одломилася та злетіла з дерева. Дід Чудодій підняв її з землі. Знаючи, що це добрий знак. Чоловік зрозумів, що ця частинка Чудодуба повинна залишитись у нього і забрав її з собою. Так дід Чудодій з котиком Медуном та з їхнім лісовим другом Чудодубом перемогли зло.

З тих пір земля ця зветься Чудодієво. А легенди про діда Чудодія та його кота Медуна ходять між людей різні. Але є одне правда, що тут земля добра… та вдихнувши на повні груди повітря лісу та доторкнувшись до Чудодуба і загадавши бажання, розумієш, що життя прекрасне і це - є правда!